«Ми дзвонимо водію автобуса, Колі, який мав вивозити дітей, батьків і персонал. Він каже що зараз в селі і зняте водійське сидіння в його неоплані. Через годину він роздумав і сказав, що нікуди не поїде бо це небезпечно і не повезе дітей в Київ (дуже скоро російські війська спалили його автобус).
Ми розуміємо що у нас немає інформації по безпечному маршруту і немає, як безпечно вивезти дітей, в тому числі і важких дітей.
Ми починаємо готуватись до довготривалого перебування і розуміємо що наявність їжі, медикаментів, питної води і охорони є критично важливим. Думаємо що робити якщо або коли зайдуть російські війська в місто.
Наша команда обзвонює всіх кого можливо, щоб вивезти дітей з лікарні, все марно. Час працює проти нас. Починаються обстріли, в небі авіація росіян.
З частиною сіл чи немає зв’язку, чи по ним вже йдуть колони російської техніки. Поліція вчить робити коктейлі молотова.
В лікарню приїхали батьки дітей, говоримо про те, як захистити лікарню. Лікарні треба охорона чи зброя.
Було знищено два волонтерськи центри в двох школах, тоді вже стало зрозуміло що правил війни немає і вони будуть знищувати все.
У нас ще є надія що нам нададуть евакуацію.
Діти хвилюються. Батьки повиносили ліжка дітей із палат в коридор, щоб тримати дітей подалі від вікон.
Заводимо доску для фліпчарту зі стікерами, пишемо все що потрібно для дітей і лікарні щоб діти вижили.
Ми починаємо готувати не підготовлені підвали до перебування дітей, умови повністю антисанітарні, навіть для здорових людей, треба будівельні матеріали. Допомогла Марина Семененко (Рейко) і «Вена», дали плівку, грунтовку та інші матеріали.
Їздили по аптекам, збирали перевязочні матеріали і медикаменти для дітей. Місто дуже понівечено, район Масанів – спалені українські танки. Там аптека, яка нам надала все необхідне, що у них було для дітей, ми з Єгором Павленко і Сергієм Зайцем швидко зібрали все і поїхали.
Подзвонили хлопці, сказали що місто навряд чи вистоїть, треба готуватись до найгіршого. Ми приготувалися захищатися…
Обстріли міста з артилерії. Новини про багатьох загиблих.
Люди гинуть без ліків, від артилерії і градів, поки їздимо по місту збирати припаси, на кільці біля танку частково зруйнований будинок, наша машина трохи скидає швидкість, ми бачимо поранених та загиблих, я забуваю куди ми взагалі їдемо.
Нам постійно дзвонять журналісти і лікарі з за кордону, телефон розряджається кожні 4 години і вже не витримує. Люди донатять гроші і ми купуємо все необхідне для відділення і лікарні, щось дістаємо безкоштовно. Віримо в те, що за 2-3 тижні все нормалізується. Люди багато пишуть і підтримують нас.
Трагедії, які показали нам війну не заставили себе довго чекати. Авіаудар приніс перших важких поранених в нашу лікарню, жах лікарів від понівечених людей яких намагалися затримати на цьому світі. По місту вночі скидали півтонні авіабомби ФАБ-500. Ракетою Іскандер знищили готель Україна, теж вночі.
В підвалі діти ночували днів 4-5, потім ми перенесли ліжка на перший поверх, це було обумовлено тим, що аналізи дітей почали летіти в прірву, час знову проти нас.
Люда, Дарина і інші члени організації намагаються допомогти з припасами і евакуацією. Єгор Павленко вийшов на Червоний хрест, офіційно Червоний хрест відхрестився від надання допомоги. Але шана і повага членам Червоного хреста, які допомогли нам з евакуацією дітей. По троху починає вимальовуватися тенденція до виїзду. Чекаємо вікно.
Ми частково ночували в підвалі. Інколи ночували в коридорах при свічках, але романтики в цьому було мало.
Біля нашої лікарні є морг, на третій день біля нього вже стояла фура з рефрижератором. Морг не міг вмістити всіх загиблих, їх вже просто нікуди було класти. В цю фуру потрапили і люди, які просто стояли в черзі за хлібом і були вбиті ворожою артилерією. Ми починаємо звикати до сирен і тваринного страху, світ в наших головах змінюється.
Було прийнято рішення що треба терміново виїжджати, всі шукають транспорт. Діти тухнуть на очах і коджен день в лікарні може стати фатальним. Кацапи майже оточили місто, орлани постійно патрулюють небо і допомагають артилерії знищувати все навколо».
