«Ми пробуємо виїхати 4го березня, з нами хлопці з Червоного хреста, сирени лунають кожні 15-20 хвилин, ми загружаємо дітей в транспорт, чуємо сирену і одразу вигружаємо. І знову по новій, починаємо їхати. Біля мосту нас зупиняє військовий, за мостом іде танковий бій, їхати не можна, ми повертаємось в лікарню.
Ніч в лікарні перед наступною спробою найважча, завтра може бути останній день твого життя, якщо буде хоч одна маленька помилка, ми всі на нервах, ми не знаємо що нас чекає, але знаємо що багато цивільних машин були страчені, страчені цілими сім’ями. Завтра ми спробуємо знову і хай нам пощастить.
Ранок, ми малюємо Червоні хрести на машинах і пишемо слова “ДІТИ” на білих аркушах паперу. На допомогу і супровід нам приїздить майбутній Герой Чернігова Віктор Ніколюк. Ми виїзжаємо з Чернігова без жодної сирени чи вибуху, нам просто пощастило…
Дорога з міста вийшла напрочуд тихою, попереду нас їхав Червоний Хрест і машина військових на чолі з Віктор Ніколюк. Летіли по колу Чернігів – Куликівка – Кіпті і там вже нас зустрічав готовий до штурму Київ. Ми доїхали відносно швидко, години за 4-5. Діти були втомлені, але головне що цілі і живі. Дітей супроводжував завідуючий гематологічним відділенням Єгор Михайлович Павленко, медсестра відділення Лариса Шипко та батьки дітей. Обережно виводили дітей, в Києві нас зустрів лікар онколог Дима Сергій Віталійович, який нас прийняв на ніч в лікарню. План був простий, стабілізувати і перевірити дітей і завтра передати їх представникам з Таблеточок. Там вони вже відправлять потягом дітей до Львова. Після – автобусом до Польщі. А з Польщі мають розїхатися по всій Європі по лікарнях. Всіх погодували і дали час відпочити і прийти в себе. Ми рушили далі, наша задача на цьому виконана. Настала ніч і знову тривога і ракетний обстріл. Ми поїхали ночувати по різним квартирам Києва».
